The Lord does it through people…

Once, I got a long conversation with one evangelical church minister. He reacted to my phrase that the Lord loves us through people and protects us through people and that I mentioned that we should be thankful not just to the Lord but also the same way we should learn to thank people, even for one penny or minute of support. He shared with me, providing many Bible verses, that he is very concerned that we give glory to Ukraine and its heroes ("It is a sin!"), and do not thank only the Lord in Ukraine. He said that if we do not thank the Lord enough, He will continue to punish us as long as needed until we learn to be thankful only to Him... 

The Lord provides crucial support through people. People who provide aid and support during the war can mean the difference between life and death. Yes, supernatural miracles happen sometimes. But when we speak during the war about medical care, shelter, food, or emotional support, those who offer assistance play a critical role in helping people survive and cope. The Lord does it through people...

The Lord evacuates us through people and brings food to the war zone through people who risk their safety. Providing aid during the war is dangerous. However, people who choose to help others often put themselves in harm's way, risking injury or death to offer support. Their courage and selflessness deserve recognition and gratitude. The Lord does it through people...

The Lord shows us how to be human through people. The people through whom the Lord loves and protects us show us humanity amid the war that brings out the worst in people. Where does the hope come from? What does inspire us in the dark times? The acts of kindness and compassion of people, those who help others, and those through whom the Lord reminds us that we can still find humanity and connection even in the direst circumstances. The Lord does it through people...

The Lord offers the Hope through people. In the midst of chaos and destruction, acts of kindness and support offer a glimmer of hope. Knowing that others care and are willing to help regardless of the danger to their life provides a sense of comfort and motivation to keep going. It is how the Lord provided about 500 000 Bibles and New Testaments to the war zone (about 170 000 to the soldiers and military people), to the refugees and internally displaced people. The Lord does it through people...

The community of Hope consists of people, not just of the Lord... Those people who work as the community, live as the community, think as the community... These people can teach us the power of community. The people who helped us during the war remind us that we are not alone. We are part of a larger community, and in most tragic cases, we can survive and thrive through our connections to one another. Gratitude towards those who help us acknowledges the power of community and our interconnectedness. The Lord does it through people...

A day will come when the war will be over. We hope we are alive on that day... After the war, individuals and communities will have to work towards reconciliation and forgiveness, seeking to build bridges and restore relationships that were broken during the war. I do not speak now about Ukraine and russia. No. During the war in Ukraine, we have gotten too many societal and religious "cracks," with the depth of trauma and loss of every second Ukrainian, with postponed grief... with the pain of separating millions of families.. and so on... This type of forgiveness and reconciliation should be seen as a reflection of God's love and grace, as it demonstrates the importance of forgiveness and the power of God's love to heal and restore relationships... how? through people... The Lord does it through people... 

It is easier to be a Christian and is so complicated to be a human being reflecting the image and likeness of God. It is so easier to thank the Lord, and it is so complicated to recognize in these crippled and injured by the war people those who also deserve "thank you." It is why I prefer to speak about the Community of Hope and the People of God, the People of the Bridge... Please, do not take it theologically... I wish you Silent Night and Peaceful Skies, and peace be with you, the People... 
--
Taras N. Dyatlik, UKRAINE
26 March 2023

Господь робить це через людей…

Одного разу я мав довгу розмову (Петре, це не про нашу розмову) з одним служителем євангельської церкви. Він відреагував на мою фразу про те, що Господь любить нас через людей і захищає нас через людей, і на те, що я згадав про те, що ми повинні бути вдячні не тільки Господу, але так само ми повинні навчитися дякувати людям, навіть за одну копійку чи хвилину допомоги. Він поділився зі мною, наводячи багато біблійних віршів, що його дуже турбує, що ми  кричимо “Слава Україні!” та “Героям слава!” ("Це гріх! Господь цьому не попустить!”), а не дякуємо виключно Господу в Україні, бо самі люди є ніщо… Він наголосив, що якщо ми не будемо достатньо дякувати Господу, то Він буде карати нас стільки, скільки буде потрібно, поки ми не навчимося бути вдячними виключно Йому... 

Господь в критичних ситуаціях надає підтримку через людей. Люди, які надають допомогу і підтримку під час війни, “роблять різницю” між життям і смертю. Так, іноді трапляються надприродні чудеса. Але коли ми говоримо під час війни про медичну допомогу, притулок, їжу чи емоційну підтримку, ті, хто пропонує допомогу, відіграють критичну роль у тому, щоб допомогти людям вижити і впоратися з труднощами. Господь робить це через людей...

Господь евакуює нас через людей і доставляє їжу в зону бойових дій через людей, які ризикують своєю безпекою. Надавати допомогу під час війни небезпечно. Однак люди, які вирішили допомагати постраждалим, часто наражають себе на небезпеку, ризикуючи отримати поранення або загинути, аби запропонувати підтримку нужденним. Їхня мужність і самовідданість заслуговують на визнання і вдячність. Господь робить це через людей...

Господь показує нам, як бути людиною, через людей. Люди, через яких Господь любить і захищає нас, показують нам людяність серед війни, що пробуджує в людях найгірше. Звідки береться Надія? Що надихає нас у темні часи? Вчинки доброти і милосердя людей, тих, хто допомагає іншим, і тих, через кого Господь нагадує нам, що навіть у найтяжчих обставинах ми можемо віднайти людяність і зв'язок з іншими. Господь робить це через людей...

Господь пропонує Надію через людей. Посеред хаосу і руйнувань проблиск надії дають прояви доброти і підтримки. Усвідомлення того, що інші піклуються і готові допомогти, попри небезпеку для їхнього життя, дає відчуття потіхи і мотивацію не зупинятися на досягнутому. Саме так Господь “передав” близько 500 000 Біблій і Нових Завітів в зону бойових дій, біженцям і вимушеним переселенцям через людей-волонтерів Українського біблійного товариства у 2022 році. Господь робить це через людей...

Спільнота "Надія" складається з людей, а не тільки з Господа... (Прошу, не вчитуйте тут богохульство…) З тих людей, які працюють як спільнота, живуть як спільнота, думають як спільнота... Ці люди можуть навчити нас сили спільноти. Люди, які допомагають нам чи іншим під час війни, нагадують нам, що ми не самі. Ми є частиною більшої Спільноти, і в більшості трагічних випадків ми можемо вижити лише завдяки нашим зв'язкам один з одним як спільнота. Вдячність тим, хто нам допомагає, знаючи силу спільноти, не є гріхом… Господь робить це через людей...

Настане день, коли війна закінчиться. Сподіваємося, що ми доживемо до цього дня... Після війни окремим людям, сімʼям і громадам доведеться працювати над примиренням і прощенням, намагатися будувати мости і відновлювати стосунки, які були розірвані під час війни. Я не говорю зараз про Україну та росію. За час війни в Україні ми отримали занадто багато суспільних і релігійних "тріщин", з глибиною травм і втрат кожного другого українця, з відкладеним горем... з болем розлуки мільйонів сімей... і так далі...  Прощення і примирення слід розглядати як відображення Божої любові і благодаті, оскільки вони демонструють важливість і силу Божої любові зцілювати і відновлювати стосунки... Як? Через людей... Господь робить це через людей... 

Так легко бути християнином і так складно бути людиною, яка відображає образ і подобу Божу. Так легко дякувати Господу, і так складно розпізнати в цих скалічених і поранених війною людях-“християнах” тих, хто теж заслуговує на "дякую". Саме тому я волію говорити про Спільноту Надії, про Божих людей... Прошу не сприймати це богословськи... Бажаю Вам Тихої Ночі і Мирного Неба, і миру Вам, Люди... Шануймося ❤
--
Тарас Дятлик, Україна
26 березня 2023

We Postpone Our Grief

Kherson reflections on postponing our grief... We postpone our grief. The war will end for those who are outside of Ukraine. But the war will continue for and in those civilians who went through it in Ukraine, traumatized, from the bombings at the front line near Kherson or Bakhmut to sleepless nights because of the air raid alerts in Kyiv or Lviv. 

Therefore, I want to share with you what is happening in civilians' hearts (not in soldiers, it is a separate challenging moral topic) who chose to stay after the full-scale war started, volunteer, minister, and serve the Church and People of Ukraine; in those hearts and minds who live outside of Ukraine, but chose to be with the Church and People of Ukraine during the war, walking "the second [biblical] mile," to take the additional burden on their hearts and minds... So...

We postpone our grief to survive mentally, emotionally, and spiritually during the ongoing active phase of the war. We focus on staying safe, finding shelters when needed, and providing for ourselves and our families, friends, and local churches. When you lose so many people to death from your circle of relationships, grief becomes a heavy unmanageable emotional burden that can interfere with your survival physical, mental, emotional, and spiritual efforts. By postponing our grief, we focus on our immediate needs and increase our chances of survival mentally, emotionally, and spiritually as human beings, making day-by-day often with mosquito steps toward the Mission that does not change...

We postpone our grief for the sake of the protection of our mental health. Otherwise, it can have a profound, unmanageable impact on our mental state. During the ongoing war, we have high stress and deep traumas, and the state of grief can exacerbate mental health issues. By delaying grief, we can process our emotions in a more controlled and manageable way, reducing the risk of further trauma. Postponing grief helps us manage our mental health and prevent further emotional distress so that we can continue toward our Mission that does not change... 

We postpone our grief because we have too many funerals. Constant mourning before, during, and after the funerals destroys your being. Yes, we honor our heroes who gave their lives for us and our freedom and safety, even if we do not provide the space for grieving, at least until the end of this inhuman russian full-scale unjust war against our country and people. When the war ends, we will grieve and cry and remember and mourn our loved ones. But not today. Later. Today we go toward the Mission that does not change regardless of the number of funerals... 

We postpone our grief because of a sense of duty... During a war, we feel highly responsible towards our local churches, theological seminaries, country, and fellow citizens. It creates a conflict between the need to grieve and the desire to contribute to the war effort, relief ministry, or support others who are affected by the war. Postponing grief helps us save time and emotional resources that can be better utilized towards the war effort and relief ministry. It is important to remain strong and resilient during the war to fulfill your duty. Focusing on our grief may cause us to become weak and vulnerable, making it more difficult to withstand the challenges of war. In the context of the full-scale russian war against Ukraine, postponing grief is our way to prioritize the needs of the larger Community of Hope to which we belong. 

We postpone our grief because it is crucial for us to focus on the bigger picture now, not to lose the meaning of life and Mission. It is a difficult time, but it is essential to remember that there is a bigger picture and a future. Therefore, there is a need to be flexible and adaptive to go toward that picture of the Mission that does not change. During a full-scale russian inhuman war, it is vital to adjust to constantly changing circumstances and make decisions based on the current situation, although our partners may not like it, and may feel growing irritation...

We postpone our grief, and... it unites us and makes us stronger together, temporarily, until the war ends or we crash... Focusing on our grief will cause us to become isolated and disconnected from the larger community and each other. Postponing grief does not mean we ignore it. Oh, no... not at all... We will address it later when the war is over, and the People and the Community of Hope can focus on healing and rebuilding. That day will come, and we will cry. The war will end for many of our partners but will go on for many of us in our souls, memories, minds, emotions, and relationships... 

We pray for you, the partners, that you will not leave us alone and not become horrified when finally the grief will hit us, our minds, souls, relationships... Peace be with you, and I wish you a Silent Night...
--
Taras N. Dyatlik, UKRAINE
21 March 2023

Ми відкладаємо своє горе

Херсонські роздуми… Ми відкладаємо своє горе. Рано чи пізно війна закінчиться для тих, хто за межами України. Але війна продовжиться для тих мирних жителів, які прожили її в Україні, та травмовані вибухами недалеко від Бахмута, окупацією Херсону, безсонними ночами через повітряну тривогу в Києві чи Львові, втратою своїх близьких, розділеністю своєї сімʼї…

Що відбувається в серцях мирних жителів (не воїнів, це окрема складна моральна тема), які вирішили залишитися після початку повномасштабної війни, волонтерити, служити, служити Церкві і народу України? Що відбувається в серцях і думках тих, хто живе за межами України, але вирішив бути з Церквою і народом України під час війни, добровільно йти з нами “друге поприще”, брати на своє серце додатковий тягар. Отже…

Ми відкладаємо наше горе, щоб вижити ментально, емоційно і духовно під час активної фази повномасштабної російської нелюдської війни. Ми зосереджуємося на тому, щоб шукати більш безпечних місць, знаходити притулок для нужденних, забезпечувати себе, свої сім'ї, друзів, допомагати церкві, суспільству і армії. Коли ми втрачаємо так багато людей зі свого кола спілкування, горе стає важким некерованим емоційним тягарем, який може перешкоджати нашим фізичним, розумовим, емоційним і духовним зусиллям, спрямованим на виживання і служіння під час війни. Відкладаючи своє горе, ми зосереджуємося на наших нагальних потребах і збільшуємо наші шанси вижити ментально, емоційно і духовно як люди, роблячи день за днем “комарині” кроки у втіленні Місії, яка не змінюється...

Ми відкладаємо своє горе заради захисту свого психічного здоров'я. Інакше горе може мати глибокий некерований вплив на наш психічний стан. Під час війни ми маємо високий рівень стресу і отримуємо глибокі травми, а стан горя може загострити проблеми з психічним здоров'ям. Відкладаючи горе, ми можемо проживати свої емоції більш контрольованим і керованим способом, зменшуючи ризик подальшої травми. Відкладання горя допомагає нам керувати своїм психічним здоров'ям і запобігати подальшим емоційним розладам, щоб ми могли продовжувати виконувати нашу Місію, яка не змінюється... 

Ми відкладаємо своє горе, тому що у нас занадто багато похоронів. Постійний траур до, під час і після похорону руйнує наше єство. Ми створені для життя, не для смерті. Так, ми вшановуємо наших героїв, які віддали своє життя за нас, за нашу свободу і безпеку, навіть якщо не даємо простору для горя, принаймні до кінця цієї нелюдської російської повномасштабної несправедливої війни проти нашої країни і народу. Коли війна закінчиться, і якщо ми залишимось живими, ми будемо сумувати і плакати, пам'ятати і оплакувати наших близьких. Але не сьогодні. Пізніше. Сьогодні ми йдемо назустріч Місії, яка не змінюється, попри кількість похоронів... 

Ми відкладаємо своє горе через почуття обов'язку... Під час війни ми відчуваємо велику відповідальність перед нашими воїнами, помісними церквами, духовними семінаріями, країною, співвітчизниками, нужденними людьми. Це створює конфлікт між необхідністю сумувати і бажанням зробити свій внесок у волонтерство, служіння та підтримку тих, хто постраждав від війни, чи через кого Господь захищає нас на фронті. Відкладання горя допомагає нам зберегти час і емоційні ресурси, які можна краще використати саме зараз, поки продовжується нелюдська російська війна проти нашого існування. Важливо залишатися сильними і стійкими під час війни, щоб виконати свій обов'язок, своє покликання. Зосередження на своєму горі саме під час активної фази війни може призвести до того, що ми можемо стати слабкими та вразливими, і нам буде важче разом протистояти викликам війни. У контексті повномасштабної російської війни проти України, відкладання горя - це наш спосіб визначити потреби Спільноти Надії, до якої ми належимо, як наш пріоритет…

Ми відкладаємо наше горе, тому що для нас зараз дуже важливо зосередитися на більшій картині, щоб не втратити сенс життя і Місії. Це важкий час для більшості з нас, мирних жителів; але наші важкі часи не можна порівнювати з тим, що переживають наші воїни. Нам, мирним жителям, важливо пам'ятати, що є більша картина, що є майбутнє, і воно належить нам, нашій родині, нашій Спільноті. Тому потрібно бути гнучкими та адаптивними, щоб йти до тієї картини майбутнього, втілюючи Місію, яка не змінюється. Під час повномасштабної російської нелюдської війни життєво важливо розумно пристосовуватися до обставин, що постійно змінюються, і приймати рішення, виходячи з поточної ситуації, берегти себе і своїх близьких, хоча нашим партнерам це може не подобатися, і вони можуть відчувати зростаюче роздратування...

Ми відкладаємо своє горе, і... воно нас об'єднує і робить сильнішими разом… хоч і тимчасово, поки війна не закінчиться або ми не зламаємось… Зосередження на своєму горі саме під час війни може призвести до того, що ми станемо ізольованими та відірваними від Спільноти і один від одного, не зможемо допомогти собі і ближньому. 

Відкладання горя не означає, що ми його ігноруємо. О, ні... зовсім ні... Ми повернемось до нього пізніше, коли війна закінчиться, і люди та Спільнота Надії зможуть зосередитися на зціленні душевних та фізичних травм, на відбудові себе і ближнього, країни і Спільноти. Цей день настане, і ми будемо плакати. Війна закінчиться для багатьох наших партнерів, але продовжиться для багатьох з нас в наших душах, спогадах, розумах, емоціях і відносинах... 

Ми молимося за вас, партнери, щоб ви не залишили нас наодинці і не жахнулися, коли нарешті горе увірветься в наше життя, в наш розум, душу і стосунки… коли настане день, й закінчиться війна… обійміть нас своїми молитвами і любовʼю, ми будем потребувати вашої підтримки у проживанні горя більше, ніж у проживанні війни… Шануймося <3
--
Тарас Дятлик, Україна
21 березня 2023

«How Do You Feel?»

Long read; better skip it... for the sake of your holly feelings... One year and almost one month of the full-scale russian war against Ukraine... the immense emotional weight and distress that we are experiencing in the face of such a harrowing situation... we do take your call seriously to us to trust God, to stay faithful to Him, and share with you what "the Lord has been doing during the war in Ukraine..." 

Quite a lot of Slavic church ministers and pastors who have not experienced the consequences of the war directly (most of them fled from the war in Ukraine just before the war) share with us that we, in Ukraine, should keep our feelings and emotions inside of us, because... because they may hurt them, and 'good russians,' and those people who enjoy peaceful life... feel, suffer, but keep silent.. no feelings.. no emotions.. because it is a sin to have and show them.. 

I dare to be nonspiritual in your eyes, as a crippled Evangelical, because I want to share with you what I feel during the war. But, yes, you have a full-scale right to consider me as a human being that needs psychological and spiritual help, and does not trust God enough, who does not find the joy of being an Evangelical enough.. So... and yet.. 

I feel constant FEAR... The constant threat of missile shelling and the possibility of conscription evokes a strong sense of fear for our safety and well-being every day. People say this fear is entirely normal, as our mind and body are trying to protect us from danger..  but knowing that it is normal does not help to eliminate the fear.. it is still a daily feeling; every morning when you wake up, you meet this fear and cope with it all day long by different means.. 

In addition to FEAR, I feel constant GRIEF. Losing colleagues, friends, students, and good acquaintances is a devastating experience.. every single week from the beginning of the war.. almost every day, you read the news about another Name.. Person.. Widow.. Orphan.. you know.. daily feeling.. profound sadness and grief... mourning those who have passed away being killed by the russians.. although even now so many Western partners and Slavic church ministers and pastors outside of Ukraine prefer us to keep silent about the russian aggression.. "it just happened.." "the sin is guilty.." "the sin is killing.." but these people when they into a car accident or get a toothache do not say: it is a sin that is guilty.. let me do nothing and just be patient and silent.. Grief in our daily life now is an overwhelming process. At the same time, we cannot allow ourselves the time and space to grieve. We have learned what postponed grief it.. Although so many expect us to behave the way we used to before the war...

In addition to FEAR and GRIEF, I feel ANXIETY every night... and have insomnia very often.. and I know how to deal with panic attacks.. how to breath.. what to count.. where to look.. During the day, it is more or less manageable. But when you go to bed, it starts.. like in the bee hive.. racing thoughts, difficulty sleeping, a constant state of worry about what might happen next with you and those you love, here and at the front line... They say: trust the Lord.. But even the Son of God in the Garden of Eden and on the Cross experienced the Silence of the Father... begging him about the Cup.. and submitting to Father's will not as easy as getting a meal in MacDonalds or Chicken'n'File... 

In addition to FEAR, GRIEF, and ANXIETY, I feel ANGER towards the circumstances that led to the war.. frustration at my perceived inability to change the situation or protect my loved ones... towards russians who fled from russia, and continue to love putin being in the U.S. and the countries of the European Union.. towards Ukrainian church ministers and pastors who fled from Ukraine and continue to instruct us, who stayed in Ukraine, how to love russians, putin, russian language, and those who kill and rape us, those who loot and destroy, those who bomb and shell constantly.. and I feel anger towards those who ask that we should forgive the russians before they ask for forgiveness, that we should be silent about who started the war, and speak just about 'a conflict in Ukraine,' as it happened on its own.. Abel just died.. Beersheba just committed adultery just on her own.. There was no Jude in the team of Jesus.. the betrayal just happened.. we must not offend the feelings of people who behaved like Jude.. keep silent... Anger is your issue in front of the face of the Lord...

In addition to FEAR, GRIEF, ANXIETY, and ANGER, I feel HELPLESSNESS. This feeling of helplessness is often incredibly demoralizing, as you may feel you can do nothing to change the outcome or protect those around you.. you feel a lack of control over the situation and uncertainty of the future.. you plan, your partners have expectations... but so much is not under control that it is difficult to explain 'from here' to the 'normal life...' Yes, you know that Help comes from the Lord, Strength comes from the Lord, and Shalom comes from the Lord.. but.. to know this in a pub in Jerusalem or enjoying the stars during the peaceful nights in Capernaum is one thing.. to deal with the helplessness in the face of the war is a bit different thing.. You want Victory, but you do not want to Die.. You want to hide behind a strong Army (in Ukraine or the West), but you believe you should be a pacifist only.. let others die.. let others to protect you..

Some professionals say: the only way to alleviate some of these painful feelings is to find safety and security, connect to loved ones, engage in self-care, and seek professional counseling and support. Yes, we try. No, we do not do it, but we do try. We may be able to do it in a total sense after the full-scale war is over. But now the race between Death and Life is so intense: who will be the first? Life will undoubtedly win; we may agree that we will die... but we do not want to be killed in the war.. 

Where is your Hope, Taras? I respond to this question not because I seek the answer but because so many of you asked. Sorry for being honest. Theologically correct answers are: 

God is my refuge and strength, an ever-present help in trouble. (Psalm 46:1) God is a source of comfort and strength amid the turmoil and fear. So I try to believe and trust Him..

It is said that God keeps me in perfect peace when my mind is steadfast because I trust in Him. (Isaiah 26:3) Having faith and trust in God can help me experience His peace even in challenging situations during the war. So I try to believe and trust Him..

Jesus has overcome the world. (John 16:33) Even in the face of death and suffering, Christ has the final Victory. My eternal hope is in Him. Although the Father kept Silent while His Son was on the Cross.. Yet, I try to believe and trust Him..

Nothing can separate us from the love of God in Christ Jesus, as many pastors quote Romans 8:38-39. If I believe, no force, suffering, or hardship can separate me from God's love. His love sustains me even in difficult times if I believe.. But how do you learn to believe? I try to believe and trust Him..

There will be a new heaven and new earth where there is no more death or tears. (Revelation 21:1-4) The ultimate hope of the Bible is the coming eternal Kingdom of God, where there will be no more suffering or hardship. They say it must encourage me even in the troubles of this full-scale war, even if I will be dying in the trenches being killed by the russians.. So I try to believe and trust Him..

“Peace I leave with you; my peace I give you. I do not give to you as the world gives. Do not let your hearts be troubled and do not be afraid.” (John 14:27).. I try to believe, Jesus, help my unbelief, please, as I do not feel sorry for my unbelief... I try to believe and trust You during this war.. going to You through my FEAR, GRIEF, ANXIETY, ANGER, and HELPLESSNESS... 

Yes, you have a full-scale right to consider me as a human being that does not trust God enough.. But I try to believe and trust Him despite of what others think about me... Peace be with you, and I wish you Silent Night, the People of the Bridge ❤️
--
Taras N. Dyatlik, UKRAINE
14 March 2023