Ми відкладаємо своє горе

Херсонські роздуми… Ми відкладаємо своє горе. Рано чи пізно війна закінчиться для тих, хто за межами України. Але війна продовжиться для тих мирних жителів, які прожили її в Україні, та травмовані вибухами недалеко від Бахмута, окупацією Херсону, безсонними ночами через повітряну тривогу в Києві чи Львові, втратою своїх близьких, розділеністю своєї сімʼї…

Що відбувається в серцях мирних жителів (не воїнів, це окрема складна моральна тема), які вирішили залишитися після початку повномасштабної війни, волонтерити, служити, служити Церкві і народу України? Що відбувається в серцях і думках тих, хто живе за межами України, але вирішив бути з Церквою і народом України під час війни, добровільно йти з нами “друге поприще”, брати на своє серце додатковий тягар. Отже…

Ми відкладаємо наше горе, щоб вижити ментально, емоційно і духовно під час активної фази повномасштабної російської нелюдської війни. Ми зосереджуємося на тому, щоб шукати більш безпечних місць, знаходити притулок для нужденних, забезпечувати себе, свої сім'ї, друзів, допомагати церкві, суспільству і армії. Коли ми втрачаємо так багато людей зі свого кола спілкування, горе стає важким некерованим емоційним тягарем, який може перешкоджати нашим фізичним, розумовим, емоційним і духовним зусиллям, спрямованим на виживання і служіння під час війни. Відкладаючи своє горе, ми зосереджуємося на наших нагальних потребах і збільшуємо наші шанси вижити ментально, емоційно і духовно як люди, роблячи день за днем “комарині” кроки у втіленні Місії, яка не змінюється...

Ми відкладаємо своє горе заради захисту свого психічного здоров'я. Інакше горе може мати глибокий некерований вплив на наш психічний стан. Під час війни ми маємо високий рівень стресу і отримуємо глибокі травми, а стан горя може загострити проблеми з психічним здоров'ям. Відкладаючи горе, ми можемо проживати свої емоції більш контрольованим і керованим способом, зменшуючи ризик подальшої травми. Відкладання горя допомагає нам керувати своїм психічним здоров'ям і запобігати подальшим емоційним розладам, щоб ми могли продовжувати виконувати нашу Місію, яка не змінюється... 

Ми відкладаємо своє горе, тому що у нас занадто багато похоронів. Постійний траур до, під час і після похорону руйнує наше єство. Ми створені для життя, не для смерті. Так, ми вшановуємо наших героїв, які віддали своє життя за нас, за нашу свободу і безпеку, навіть якщо не даємо простору для горя, принаймні до кінця цієї нелюдської російської повномасштабної несправедливої війни проти нашої країни і народу. Коли війна закінчиться, і якщо ми залишимось живими, ми будемо сумувати і плакати, пам'ятати і оплакувати наших близьких. Але не сьогодні. Пізніше. Сьогодні ми йдемо назустріч Місії, яка не змінюється, попри кількість похоронів... 

Ми відкладаємо своє горе через почуття обов'язку... Під час війни ми відчуваємо велику відповідальність перед нашими воїнами, помісними церквами, духовними семінаріями, країною, співвітчизниками, нужденними людьми. Це створює конфлікт між необхідністю сумувати і бажанням зробити свій внесок у волонтерство, служіння та підтримку тих, хто постраждав від війни, чи через кого Господь захищає нас на фронті. Відкладання горя допомагає нам зберегти час і емоційні ресурси, які можна краще використати саме зараз, поки продовжується нелюдська російська війна проти нашого існування. Важливо залишатися сильними і стійкими під час війни, щоб виконати свій обов'язок, своє покликання. Зосередження на своєму горі саме під час активної фази війни може призвести до того, що ми можемо стати слабкими та вразливими, і нам буде важче разом протистояти викликам війни. У контексті повномасштабної російської війни проти України, відкладання горя - це наш спосіб визначити потреби Спільноти Надії, до якої ми належимо, як наш пріоритет…

Ми відкладаємо наше горе, тому що для нас зараз дуже важливо зосередитися на більшій картині, щоб не втратити сенс життя і Місії. Це важкий час для більшості з нас, мирних жителів; але наші важкі часи не можна порівнювати з тим, що переживають наші воїни. Нам, мирним жителям, важливо пам'ятати, що є більша картина, що є майбутнє, і воно належить нам, нашій родині, нашій Спільноті. Тому потрібно бути гнучкими та адаптивними, щоб йти до тієї картини майбутнього, втілюючи Місію, яка не змінюється. Під час повномасштабної російської нелюдської війни життєво важливо розумно пристосовуватися до обставин, що постійно змінюються, і приймати рішення, виходячи з поточної ситуації, берегти себе і своїх близьких, хоча нашим партнерам це може не подобатися, і вони можуть відчувати зростаюче роздратування...

Ми відкладаємо своє горе, і... воно нас об'єднує і робить сильнішими разом… хоч і тимчасово, поки війна не закінчиться або ми не зламаємось… Зосередження на своєму горі саме під час війни може призвести до того, що ми станемо ізольованими та відірваними від Спільноти і один від одного, не зможемо допомогти собі і ближньому. 

Відкладання горя не означає, що ми його ігноруємо. О, ні... зовсім ні... Ми повернемось до нього пізніше, коли війна закінчиться, і люди та Спільнота Надії зможуть зосередитися на зціленні душевних та фізичних травм, на відбудові себе і ближнього, країни і Спільноти. Цей день настане, і ми будемо плакати. Війна закінчиться для багатьох наших партнерів, але продовжиться для багатьох з нас в наших душах, спогадах, розумах, емоціях і відносинах... 

Ми молимося за вас, партнери, щоб ви не залишили нас наодинці і не жахнулися, коли нарешті горе увірветься в наше життя, в наш розум, душу і стосунки… коли настане день, й закінчиться війна… обійміть нас своїми молитвами і любовʼю, ми будем потребувати вашої підтримки у проживанні горя більше, ніж у проживанні війни… Шануймося <3
--
Тарас Дятлик, Україна
21 березня 2023